Світлана Гайер
(нім. Swetlana Geier; Світлана Михайлівна Іванова; 26 .04. 1923, Київ - 7.11. 2010, Фрайбург-в-Брайсгау)
- літературний перекладач з російської на німецьку мову. Батько Світлани, вчений-рослинники, був арештований в 1938 році і помер в 1939 році. Мати Світлани походила з родини білого офіцера. З раннього дитинства Світлана навчалася французької та німецької мов. У 1941 році Світлана закінчила школу з відзнакою і поступила на факультет західноєвропейських мов в Києві і працювала перекладачем в Інституті геології Академії наук Української РСР. Після окупації Києва Світлана Іванова поступила на роботу перекладачем на будівельному майданчику мостобудівної компанії Dortmunder Brückenbau AG, за яку їй була обіцяна стипендія в Німеччині. У 1943 році після Сталінградської битви діяльність компанії в Києві була закрита. Побоюючись переслідувань за колабораціонізм Світлана разом з матір'ю виїхала до Німеччини разом з компанією і була поміщена в табір для остарбайтерів в Дортмунді. Незабаром їм вдалося вийти з табору завдяки друзям.
Світлана Іванова отримала Гумбольдтовським стипендію і разом з матір'ю переїхала до Фрайбурга, де з 1944 року вивчала в університеті літературознавство і порівняльне мовознавство. Вийшла заміж, змінивши прізвище на Гайер. У Світлани народилося двоє дітей.
У 1960 році Світлана Гайер почала викладати російську мову в Університеті Карлсруе. У 1979-1983 роках Гайер викладала російську мову і літературу в Університеті Вітте. Світлана Гайер також викладала російську мову в одній з гімназій Фрайбурга.
Світлана Гайер вважається одним з найбільш відомих перекладачів російської літератури німецькою мовою. Вона перевела твори Толстого, Булгакова і Солженіцина. Отримали визнання її переклади Достоєвського.
Померла увечері 7 листопада 2010 року в своєму будинку у Фрайбурзі.
Нагороди та премії
- Премія імені Рейнхольда Шнайдера міста Фрайбурга (1995)
- Лейпцизька книжкова премія за внесок в європейське взаєморозуміння (Recognition Award; 1995)
- Медаль Університету Карлсруе (1998)
- «Золота сова» сократівско суспільства (2000)
- Медаль Баден-Вюртемберга (2003)
- Почесний доктор факультету гуманітарних наук Базельського університету (2004)
- Премія Лейпцизькому книжковому ярмарку в категорії «Переклад» (2007)
- Почесний доктор Фрайбурзького університету імені Альберта Людвіга (2007)
"Die Frau mit den fünf Elefanten"
Переклад як вічне прагнення осягнути оригінал. Немов людське життя – безперервний пошук його сенсу, істини. Світлані Ґаєр, здається, вдалося і те, й інше. Переклад у якийсь момент тісно сплівся із її життям, зробивши її мудрішою, сильнішою, ніби давши відповідь на запитання, які зазвичай вважають риторичними.
П’ять слонів – п’ять романів Достоєвського
«Жінка з п‘ятьма слонами» („Die Frau mit den fünf Elefanten“) - так швейцарський режисер Вадим Єндрейко назвав свою документальну стрічку про людину, яка наново відкрила німецькомовному світу Федора Достоєвського. П‘ять слонів – п‘ять великих романів російського письменника, чия філософія вже більше століття захоплює весь світ. Переклади уродженки Києва Світлани Ґаєр швидко здобули популярність і затьмарили попередні роботи. Адже всі вони – наскрізь пропущені через розум і серце цієї нині вже 86-річної жінки. «Мене вразив характер, образ в цілому. Важко виокремити якусь його певну рису чи аспект. Та, певно, найбільш вражаючим для мене стало те, що що б вона не робила, їй завжди властива дбайливість і уважність. І ця величезна увага, з якою вона підходить до текстів, те, як вона пропускає його через себе, коли перекладає – все це передається також і на людей, і на все, що вона робить, навіть у повсякденному житті», - розповідає режисер Вадим Єндрейко. Перша подорож до України після 60 років у Німеччині. У основі сюжету фільму – перша подорож пані Ґаєр на батьківшину після понад шести десятиліть розлуки. За часів німецької окупації їй пообіцяли стипендію на навчання в Третьому Рейху. Дочка репресованого через приналежність до царського офіцерського роду батька, Світлана розуміла, що за сталінського режиму в СРСР у неї немає майбутнього. 1943 року вона поїхала з Києва й наступного разу побачила рідний дім лише нещодавно, за незалежної України.
Подорож потягом Берлін – Київ немов відмотує назад рік за роком її нелегкого, але бурхливого і насиченого життя. Поруч – онучка. Час від часу вони виходять з купе в коридор – пейзажі за вікном допомагають осягнути час і простір, які відділяли, а тепер наближують її до рідної домівки.
Київ, Дніпропетровськ і незабутні враження
«Спочатку ми були в Києві, потім у Дніпропетровську, потім іще раз в Києві. Це все справило неабиякі враження на пані Гаєр, - розповідає Єндрейко. - Ми жили в готелі біля Хрещатику з чудовим виглядом на місто. І в першу ніч вона просиділа біля вікна і просто дивилися на місто. Вона помітила, що воно стало зовсім іншим. В Змінилася архітектура, місто взагалі здалося їй абсолютно іншою планетою без точок дотику. Та деякі місця все ж лишились майже незмінними. Приміром, Софійський собор, який вона в дитинстві регулярно відвідувала. Або будинок, у якому виросла».
Не обійшлось і без потрясінь. Сучасна Україна багато в чому видалася пані Ґаєр чужою. Будучи вихованою на російській класиці – Пушкіні, Толстому або ж Достоєвському, Світлана Михайлівна не відчувала особливої прив‘язки до суто української культури, яка останнім часом поширилася в містах. Це була радше змішана культура, і в сьогоднішньому Києві вона намагалася відшукати шматочки того, з чим могла б себе ідентифікувати, аніж намагатися зрозуміти нове культурне поле. Людина, яка майстерно переклала такого складного письменника, як Достоєвський, на нерідну мову, в своїй приналежності вже перейшла кордони будь-якої нації.інтерв'ю
Комментариев нет:
Отправить комментарий