3/04/2012

Міфи про професію «перекладач».

Професія перекладач - дуже поширена на сьогоднішній день і у більшості людей складається неправильна думка про перекладачів. Поширені міфи цієї професії:
 1. Перекладач легко заробляє гроші. Письмовий перекладач трудитися по 8 - 10 годин на добу. Його робота вимагає особливої ​​обережності і зібраності. Ця професія щодня вимагає професійного зростання і самоосвіти. Хліб перекладачеві дістається не найлегшим чином. Усний переклад супроводжується постійним стресом, а ось синхронний переклад тільки заняття не для новачків і нелегка робота, яка відповідно оплачується. Синхроніст завжди працює в сфері стресу та письмового перекладачеві це не зрозуміти.
 2. Бути перекладачем може кожен володіє знаннями іноземної мови. Для того, щоб бути перекладачем необхідно знати іноземну мову і на високому рівні, мати досвід, щодня удосконалити знання. Якщо цими факторами не володіти, то затребуваним перекладачем вам ніколи не стати, єдине що зможете - переводити на побутовому рівні (відповісти на дзвінок, призначити зустріч з клієнтом т.д.).
 3. У професії перекладача нічого не змінилося з минулого століття. Усього за кілька років полки шаф не ламатися від словників і всілякої допоміжної літератури, їх витіснили електронні словники. Збільшило продуктивність переказів на 40% нове спеціалізоване програмне забезпечення.
 4. Популярність професії перекладача знижується. На даний момент кількість людей, які володіють знаннями іноземної мови, стало набагато більше. Проте швидкість зростання міжнародних партнерських відносин і обсяги документації для перекладу значно вище. В останні роки набирає обертів популярності усний та письмовий переклад. Але професіоналів з досвідом роботи по - раніше дефіцит, незважаючи на те, що велика кількість бажаючих закінчити лінгвістичний факультет.
 5. Переклад не є творчою професією. Навіть притому, що виникли нові системи, автоматизованого перекладу з застосуванням штучного інтелекту ця професія завжди була і є творчою. Для пошуку значення, якого - або терміну, який не існує в російській мові можна витратити години свого часу, а над художнім текстом можна працювати добу.
 6. Роль перекладача в сучасній діловій сфері невисока. Однак це помилковий міф так як, звернувши свою увагу на усного перекладача можна сказати, що він не просто робить переклад, а допомагає домогтися розуміння, дає можливість різним культурам досягти взаєморозуміння і партнерських відносин.

Основні секрети і переваги послідовного перекладу.

Поширеною формою усного перекладу є послідовний переклад, де спікер робить паузи і дає можливість перекладачеві перевести сказану мова. Послідовний переклад застосовується в таких заходах як переговори, банкети, супровід делегацій. Якщо бути точним в тих заходи, де не велика кількість публіки.  В процесі (послідовного) перекладу перекладач має статус посередника між оратором і зібралася публікою. При синхронному перекладі учасники заходу перекладача не бачать, а ось при використанні послідовного усного перекладу перекладач - рівнозначний учасник заходу. Тому йому не можна показувати на своєму обличчі ознаки хвилювання і невпевненості. Перерви в іноземній мові оратора дуже малі, так як висококваліфікований перекладач повинен вже в момент промови спікера перевести сказане і озвучити під час зупинки.
 Послідовний переклад вимагає від фахівця великий підготовки. Головне завдання усного послідовного перекладу - це вміння утримувати в своїй пам'яті зміст сказаного ораторського висловлювання і одночасно робити переклад слухаємо. Послідовний перекладач повинен володіти знаннями перекладацької скоропису для того, щоб при усному перекладі встигати робити записи дат, цифр і назв.
 Усний переклад популярнішим синхронного в тому, що немає необхідності мати технічне обладнання для підвищення рівня заходу. Цей вид перекладу так само є дуже економічним, адже на заході для послідовного перекладу буде досить і одного перекладача.
 Так як по важливості і значимості захід, де необхідний послідовний переклад, практично не відрізняється від інших, то перекладач бажано заздалегідь познайомитися з текстом за тематикою заходу. Завдяки цьому в тих заходах, де бере участь усний послідовний фахівець, будуть володіти високим і сучасним рівнем.
Усний послідовний переклад – це вид усного перекладу, при якому доповідач робить у мовленні логічні паузи, надаючи перекладачеві можливість передати сказане іноземною мовою. Як правило, послідовний переклад використовується для заходів з малою кількістю учасників, до яких можна віднести: переговори, презентації, брифінги, прес-конференції, семінари і тренінги з невеликою кількістю учасників.Послідовний переклад використовують для:
  • проведення переговорів, включаючи також переговори по телефону;
  • проведення семінарів, зустрічей, круглих столів та інших ділових заходів;
  • проведення брифінгів, прес-конференцій, презентацій, фуршетів, святкових заходів;
  • допомога в оперативному перекладі письмових документів, при якому не вимагається повний переклад, а необхідно лише передати зміст;
  • шеф-монтаж та налаштування апаратури за участі іноземного спеціаліста;
  • забезпечення перекладу на виставковому стенді та перекладацький супровід компанії-експонента;
  • участь перекладача в судовому засіданні, допитах, підписанні документів із нотаріальним засвідченням та обов’язковим у таких випадках зачитуванням вголос та в інших юридичних процедурах;
  • проведення екскурсій по місту та приміських зонах для ваших закордонних гостей тощо.

Swetlana Geier - Світлана Ґаєр – німецький голос Достоєвського

Світлана Гайер
(нім. Swetlana Geier; Світлана Михайлівна Іванова; 26 .04. 1923, Київ - 7.11. 2010, Фрайбург-в-Брайсгау)
- літературний перекладач з російської на німецьку мову. Батько Світлани, вчений-рослинники, був арештований в 1938 році і помер в 1939 році. Мати Світлани походила з родини білого офіцера. З раннього дитинства Світлана навчалася французької та німецької мов. У 1941 році Світлана закінчила школу з відзнакою і поступила на факультет західноєвропейських мов в Києві і працювала перекладачем в Інституті геології Академії наук Української РСР. Після окупації Києва Світлана Іванова поступила на роботу перекладачем на будівельному майданчику мостобудівної компанії Dortmunder Brückenbau AG, за яку їй була обіцяна стипендія в Німеччині. У 1943 році після Сталінградської битви діяльність компанії в Києві була закрита. Побоюючись переслідувань за колабораціонізм Світлана разом з матір'ю виїхала до Німеччини разом з компанією і була поміщена в табір для остарбайтерів в Дортмунді. Незабаром їм вдалося вийти з табору завдяки друзям.
Світлана Іванова отримала Гумбольдтовським стипендію і разом з матір'ю переїхала до Фрайбурга, де з 1944 року вивчала в університеті літературознавство і порівняльне мовознавство. Вийшла заміж, змінивши прізвище на Гайер. У Світлани народилося двоє дітей.
У 1960 році Світлана Гайер почала викладати російську мову в Університеті Карлсруе. У 1979-1983 роках Гайер викладала російську мову і літературу в Університеті Вітте. Світлана Гайер також викладала російську мову в одній з гімназій Фрайбурга.
Світлана Гайер вважається одним з найбільш відомих перекладачів російської літератури німецькою мовою. Вона перевела твори Толстого, Булгакова і Солженіцина. Отримали визнання її переклади Достоєвського.
Померла увечері 7 листопада 2010 року в своєму будинку у Фрайбурзі.
Нагороди та премії
  • Премія імені Рейнхольда Шнайдера міста Фрайбурга (1995)
  • Лейпцизька книжкова премія за внесок в європейське взаєморозуміння (Recognition Award; 1995)
  • Медаль Університету Карлсруе (1998)
  • «Золота сова» сократівско суспільства (2000)
  • Медаль Баден-Вюртемберга (2003)
  • Почесний доктор факультету гуманітарних наук Базельського університету (2004)
  • Премія Лейпцизькому книжковому ярмарку в категорії «Переклад» (2007)
  • Почесний доктор Фрайбурзького університету імені Альберта Людвіга (2007)
"Die Frau mit den fünf Elefanten"
Переклад як вічне прагнення осягнути оригінал. Немов людське життя – безперервний пошук його сенсу, істини. Світлані Ґаєр, здається, вдалося і те, й інше. Переклад у якийсь момент тісно сплівся із її життям, зробивши її мудрішою, сильнішою, ніби давши відповідь на запитання, які зазвичай вважають риторичними.
П’ять слонів – п’ять романів Достоєвського
«Жінка з п‘ятьма слонами» („Die Frau mit den fünf Elefanten“) - так швейцарський режисер Вадим Єндрейко назвав свою документальну стрічку про людину, яка наново відкрила німецькомовному світу Федора Достоєвського. П‘ять слонів – п‘ять великих романів російського письменника, чия філософія вже більше століття захоплює весь світ. Переклади уродженки Києва Світлани Ґаєр швидко здобули популярність і затьмарили попередні роботи. Адже всі вони – наскрізь пропущені через розум і серце цієї нині вже 86-річної жінки. «Мене вразив характер, образ в цілому. Важко виокремити якусь його певну рису чи аспект. Та, певно, найбільш вражаючим для мене стало те, що що б вона не робила, їй завжди властива дбайливість і уважність. І ця величезна увага, з якою вона підходить до текстів, те, як вона пропускає його через себе, коли перекладає – все це передається також і на людей, і на все, що вона робить, навіть у повсякденному житті», - розповідає режисер Вадим Єндрейко. Перша подорож до України після 60 років у Німеччині. У основі сюжету фільму – перша подорож пані Ґаєр на батьківшину після понад шести десятиліть розлуки. За часів німецької окупації їй пообіцяли стипендію на навчання в Третьому Рейху. Дочка репресованого через приналежність до царського офіцерського роду батька, Світлана розуміла, що за сталінського режиму в СРСР у неї немає майбутнього. 1943 року вона поїхала з Києва й наступного разу побачила рідний дім лише нещодавно, за незалежної України.
Подорож потягом Берлін – Київ немов відмотує назад рік за роком її нелегкого, але бурхливого і насиченого життя. Поруч – онучка. Час від часу вони виходять з купе в коридор – пейзажі за вікном допомагають осягнути час і простір, які відділяли, а тепер наближують її до рідної домівки.
Київ, Дніпропетровськ і незабутні враження
«Спочатку ми були в Києві, потім у Дніпропетровську, потім іще раз в Києві. Це все справило неабиякі враження на пані Гаєр, - розповідає Єндрейко. - Ми жили в готелі біля Хрещатику з чудовим виглядом на місто. І в першу ніч вона просиділа біля вікна і просто дивилися на місто. Вона помітила, що воно стало зовсім іншим. В Змінилася архітектура, місто взагалі здалося їй абсолютно іншою планетою без точок дотику. Та деякі місця все ж лишились майже незмінними. Приміром, Софійський собор, який вона в дитинстві регулярно відвідувала. Або будинок, у якому виросла».
Не обійшлось і без потрясінь. Сучасна Україна багато в чому видалася пані Ґаєр чужою. Будучи вихованою на російській класиці – Пушкіні, Толстому або ж Достоєвському, Світлана Михайлівна не відчувала особливої прив‘язки до суто української культури, яка останнім часом поширилася в містах. Це була радше змішана культура, і в сьогоднішньому Києві вона намагалася відшукати шматочки того, з чим могла б себе ідентифікувати, аніж намагатися зрозуміти нове культурне поле. Людина, яка майстерно переклала такого складного письменника, як Достоєвський, на нерідну мову, в своїй приналежності вже перейшла кордони будь-якої нації.
http://www.dw.de/dw/article/0,,5262783,00.html
інтерв'ю

Faith Elizabeth Joan Rich - Віра Річ (1936 – 2009)

26 грудня 2009 р. на 73-му році життя померла відома й видатна британська поетеса, перекладач української поезії на англійську мову, активна діячка для української культури  й громади в Лондоні, журналістка, зацікавлена українськими справами Віра Річ (офіційно: Faith Elizabeth Joan Rich – перше своє ім’я вона переклала з англійської, змінивши на українське Віра).
Віра Річ народилася 24 квітня 1936 р. в північній частині Лондона. З українцями, їхніми проблемами й культурою познайомилася вперше ще в молодості, коли після закінчення II світової війни на території Великобританії (а передусім у самому Лондоні) з’явилися еміґранти зі Східної Європи, поміж ними й українці, якими займалася її мати Маґдален Ельзі Річ як представник і працівник організації Червоного Хреста.
 Саме тоді, у 1950-х рр., Віра та її мати, завдяки українській та білоруській групі еміґрантів, познайомилися з їхніми національними, культурними та конфесійними традиціями. Молода панна Віра Річ, яка спочатку займалася перекладами французької поезії на англійську мову, під час навчання в Оксфорді познайомилася з університетським колеґою Володимиром Микулою, який пробував перекладати українську поезію на англійську мову, і під його впливом почала вчитися української мови, використовуючи словники та поетичні збірки, хоч основними дисциплінами, які вивчала, були староанглійська та староскандинавська мови.
У лондонському «Українському віснику» 1957 р. вийшов друком її перший переклад з української мови, а саме «Пролог» до поеми «Мойсей» Івана Франка. Це був дебют Віри Річ, якщо говорити про її переклади української поезії. Через 40 років, уже в незалежній Україні, 1997 р. Спілка письменників України нагородила її премією імені Івана Франка.
Від кінця 1950-х рр. ця англійська поетеса не розставалася вже з українською поезією до кінця життя – як її дослідник, популяризатор і, в першу чергу, вірний і солідний перекладач.
У статті-некролозі, поміщеному в газеті  «Тhе Тіmеs» від 25 січня 2010 р. (с. 56) відзначено, що В. Річ перекладала твори 47 українських поетів, найчастіше поеми й вірші Тараса Шевченка. Ще 1961 р. вийшла окрема збірка вибраних творів Шевченка в її перекладі на англійську мову під заголовком «Song out of Darkness» («Пісня понад темрявою») зі вступними словами П. Сельвера й В.-К. Меттьюза, відомого англійського славіста й перекладача, який ще 1951 р. видав у Лондоні (по-англійськи) наукове дослідження «Тарас Шевченко: людина і символ» (ця книжка Меттьюза, до речі, не сподобалася підсовєтській літературній «критиці», бо, на думку автора статті про цього дослідника, згаданий науково-популярний твір був «позначений впливом буржуазно-на-ціоналістичної тенденційності в ставленні до українського поета і до його друзів» («Шевченківський словник у двох томах, том І, Київ, 1976, с. 396). Книга перекладів Віри Річ становила тоді практичний та конкретний вияв відзначення в Англії сотих роковин смерті українського поета. Тоді, 1961 р., Шевченків ювілей відзначав увесь культурний світ.
У згаданому вище «Шевченківському словнику» (т. ІІ, Київ, 1977) самій перекладачці присвячено енциклопедичну статтю такого змісту: «Річ Віра – англійська поетеса і перекладачка ірландського походження. Народилася в Лондоні (...) Протягом 1960–69 рр. опублікувала переклади 51 твору Шевченка повністю (в тому числі 9 поем) та уривок (11 рядків) з поеми «Княжна». 16 творів Шевченка («Причинна», «Неофіти», «Маленькій Мар’яні», «У тієї Катерини», «І знов мені не привезла», «За сонцем хмаронька пливе» та інші) перекладено англійською мовою вперше».
У київському видавництві «Мистецтво» 2008 р. опубліковано збірку перекладів поезій Шевченка на англійську мову Віри Річ із передмовою Івана Дзюби, а 2007 р. її нагороджено на основі декрету президента України Орденом княгині Ольги. Цю високу нагороду Віра прийняла з ентузіазмом, називаючи цей факт «вершинною подією» в її житті («peak moment іn my life»). Вона мала задум перекласти англійською мовою абсолютно всі поезії Т. Шевченка, але страшна недуга й невблаганна смерть знівечили її плани.
Можна тут ще згадати про збірку власних віршів Віри, що з’явилася 1963 року під заголовком «Portents and Images» («Сподівання та образи»), де серед її власних ориґінальних поетичних творів, які, на думку одного з англійських літературних критиків Пола Сельвера, «захоплюють складним стилем віршування», знайшлися три переклади з української поезії (Т. Шевченка, І. Франка і П. Филиповича) і два вірші, перекладені з білоруської мови (М. Багдановича і Я. Коласа). У вступній нотці до цього видання поетеса дякує кільканадцятьом видавництвам і періодикам, які поміщували попередньо її ориґінальні твори й переклади (зокрема «Українській думці», «Шляхові перемоги», «The Ukrainian Reviеw», «Byelorussian Youth News») за те, що дозволили передрукувати дещо до цієї збірки.
Коли приходить до нас приємне здивування, – мовляв, як це могло статися, що здібна й талановита англійська поетеса, перекладач лірики з кількох мов, зацікавилася так конкретно українською і білоруською мовами та поезією, – ми намагаємося пояснити це по-різному. Можливо, поетична душа Віри, її вдумлива особа відчула глибоку вартість літератури, писаної мовою народів, які, не маючи власної держави, що підтримувала би розвиток загальнонаціональної рідної мови, намагалися не втратити, а навіть розвивати творчо й поетично свою культурну свідомість. А може, доля української чи білоруської національної культури й мови пригадувала їй долю ірландської, над якою протягом століть домінувала англійсько-британська мовна цивілізація?
Переклади Віри Річ оцінювалися по-різному. У згаданій вище енциклопедичній статті, надрукованій у «Шевченківському словнику» 1977 р., написане було трохи критично про її перекладацьку творчість: «Переклади В. Річ хибують на текстуальний буквалізм, порушення норм англійського синтаксису, звуження ідейно-тематичного звучання творів» (це останнє ствердження про «ідейно-тематичне звучання» вкладалося в обов’язкову тоді соцреалістичну риторику при оцінках західноєвропейських письменників та перекладачів). З другого боку, у статті-некролозі від 2 січня 2010 р. в лондонській «Українській думці» читаємо вельми похвальну оцінку перекладацьких діянь Віри: «Віра була надзвичайно талановитим перекладачем. У нещодавньому інтерв’ю вона розповідала про своє ставлення до перекладу: «Зазвичай люди кажуть, що мої вимоги до перекладу просто-таки неймовірні, особливо у практиці. Але так само, як олімпійські чемпіони, перекладач, маючи вроджений хист (талант від Бога, генетичну схильність), повинен тренувати свої мовні перекладацькі якості так, як атлети тренують м’язи перед тим, як виступити на Олімпійських іграх. Все дуже просто.
Слово має обростати новими конотаціями, розкривати перед перекладачем свій глибинний зміст. Слово повинно відкриватися в нових значеннях. І це теж своєрідне тренування м’язів для перекладача, який має працювати з мовою, з літературними текстами, щоб збагачувати себе новими словесними відтінками, щоб якнайточніше передати зміст і стиль кожного слова у творі».
На основі розмов з Вірою Річ під час її перебування в Польщі й у Люблині (коли вона конкретно підтримувала рух «Солідарність» під час «воєнного стану», у зв’язку з чим мала неприємності зі сторони польської Служби безпеки) та спілкування під час наших ділових зустрічей у Лондоні, знаємо, як вона дбала про те, щоб знаходити точні відповідники українського слова в англійській лексично-семантичній системі, щоб змогти якнайточніше передати потрібний відтінок ориґіналу. Вона реально і з серцем схилялася  над зразками маловідомої західному світові української поезії та пристрасно наближала її для кращого зрозуміння широкій світовій англомовній громаді поціновувачів поетичного слова й думки.
Українська громада Великобританії шанувала протягом довгих років її діяльність, у якій вона пропаґувала конкретні знання про українську культуру та літературу, особливо серед англомовного суспільства, а 4 січня 2010 р. лондонські українці вшанували пам’ять про неї похоронною Службою Божою, яку відправили в лондонській катедрі Української греко-католицької церкви.

Машинний переклад та його специфіка

Перекладом називається процес та результат створення на основі вхідного тексту однією мовою рівноцінного йому в комунікативному відношенні тексту іншою мовою. При цьому комунікативна рівнозначність, або еквівалентність, розуміється як така якість тексту перекладу, котра дозволяє йому виступати в процесі спілкування носіїв різних мов у ролі повноправної заміни вхідного тексту (оригіналу) в сфері дії мови перекладу.
Комунікативна еквівалентність нового тексту у відношенні до оригіналу забезпечується виконанням трьох основних вимог:
· текст перекладу повинен в більш повному обсязі передавати зміст оригіналу, що, перш за все, означає неприпустимість довільного опущення або додавання інформації;
· текст перекладу повинен відповідати нормам мови перекладу, тому що їх порушення, принаймні, створює перешкоди для сприйняття інформації, а іноді веде й до її викривлення;
· текст перекладу повинен бути приблизно рівний з оригіналом за своїм об’ємом, чим забезпечується подібність стилістичного ефекту з погляду лаконічності або розгорнутості вираження.
Однак виконання вказаних вимог до тексту перекладу часто пов’язане з подоланням різного роду об’єктивно існуючих перепон. Створені працюючі системи машинного перекладу передбачають етапи редагування як обов’язковий елемент оброблення одержаного українського тексту. Сучасний машинний переклад має ряд особливостей: наявність неперекладених слів і помилок, що виникають при переносі вихідного іноземного тексту на носій, що читається машиною, граматичні й стилістичні недоліки тексту перекладу, що синтезуються через погрішності в машинній граматиці.
Переклад може здійснюватися:
· з однієї мови на іншу – нерідну, родинну, близькоспоріднену;
· з літературної мови на її діалект та навпаки, або з діалекту однієї мови на іншу літературну мову;
· з мови древнього періоду на мову у її сучасному стані (наприклад, з давньоруської мови на сучасну російську, зі староанглійської на сучасну англійську та т.п.).
Розвиток новітніх технологій зробив можливим машинний переклад, тобто переклад, який побудовано на використанні машиною визначених та постійних для даного виду матеріалу відповідностей між словами та граматичними явищами різних мов. У наш час є достатньо широкий вибір програм, які полегшують працю перекладача, котрі умовно можна підрозділити на дві основні групи: електроні словники (electronic dictionary) та системи машинного перекладу (machine translation system). Системи машинного перекладу забезпечують послідовний переклад текстів, що враховує морфологічні, синтаксичні та семантичні зв’язки членів речення.
Програми перекладу (системи машинного перекладу) з'явилися у відповідь на потреби користувачів в оперативному перекладі різної комерційної, технічної або Інтернет - інформації, яка подана в електронному вигляді. Аналізуючи програми машинного перекладу, потрібно відразу зазначити, що вимоги до них не повинні бути такими ж, як і до перекладу, який виконує людина.  Переклад,  зроблений комп'ютером, поки що далеко не ідеальний, але текст, отриманий в результаті роботи електронного перекладача, дозволяє у більшості випадків зрозуміти суть документа, який перекладається. Далі цей документ можна корегувати, маючи базові знання іноземної мови та добре орієнтуючись в предметній галузі, до якої належить інформація, що перекладається.
Сьогодні програми - перекладачі вміють будувати осмислені фрази, й за останні декілька років якість перекладу поліпшилася. Однак комп’ютер ще погано розбирається в граматичних нюансах та жаргоні, автоматичний переклад художніх текстів неможливий, тому його головне призначення – переклад бізнесових паперів, керівництв, листів з електронної пошти, сторінок з Інтернету (Web-сторінок). Інше застосування систем – полегшення рутинної роботи перекладачів, виконання за них підрядкового перекладу, котрий можна легко підправити.
Системи машинного перекладу здійснюють автоматичний переклад тексту. Одиницями перекладу при цьому служать слова або словосполучення, причому останні розробки дозволяють враховувати морфологію перекладеного слова. Розвинені системи машинного перекладу здійснюють переклад по заданому розробником або корегованим користувачем алгоритмам перекладу.
Для здійснення машинного перекладу в комп’ютер вводиться спеціальна програма, яка реалізує алгоритм перекладу, під котрим розуміється послідовність однозначно та строго визначених дій над текстом для знаходження перекладних відповідностей в даній парі мов при заданому напрямі перекладу (з однієї конкретної мови на іншу). Система машинного перекладу включає в себе двомовні словники, які містять потрібну граматичну інформацію (морфологічну, синтаксичну та семантичну) для забезпечення передачі еквівалентних, варіантних та трансформаційних перекладних відповідностей, а також алгоритмічні засоби граматичного аналізу, які реалізують яку-небудь з вжитих для автоматичної переробки тексту формальних граматик.
Найбільш поширеною постає наступна послідовність формальних операцій, які забезпечують аналіз та синтез в системі машинного перекладу:
1. На першому етапі здійснюється введення тексту та пошук вхідних словоформ (слів в конкретній граматичній формі, наприклад, давального відмінку, множини) у вхідному словнику (словнику мови, з котрої робиться переклад) з супровідним морфологічним аналізом, в ході котрого встановлюється належність даної словоформи до визначеної лексеми (слова як одиниці словника). В процесі аналізу з форми слова можуть бути одержані також відомості, стосовно до інших рівнів організації мовної системи.
2. Наступний етап включає в себе переклад ідіоматичних словосполучень, фразеологічних єдностей або штампів даної предметної області (наприклад, при англо-російському перекладі обороти типу in case of, in accordance with одержують єдиний цифровий еквівалент та виключаються з подальшого граматичного аналізу); визначення основних граматичних (морфологічних, синтаксичних, семантичних та лексичних) характеристик елементів вхідного тексту (наприклад, числа іменників, часу дієслова, синтаксичних функцій словоформ в даному тексті та т.п.), яке робиться в рамках вхідної мови; розв’язання омографії ,лексичний аналіз та переклад лексем. Звичайно на цьому етапі однозначні слова відділяються від багатозначних, після чого однозначні слова перекладаються по спискам еквівалентів, а для перекладу багатозначних слів використовуються так звані контекстологічні словники, словникові статті котрих представляють собою алгоритми запиту до контексту на наявність/відсутність контекстного значення.
3. Остаточний граматичний аналіз,  в ході котрого з’ясовується потрібна граматична інформація з урахуванням даних вихідної мови (наприклад, при іменниках типу ножиці дієслово повинно стояти в множині, незважаючи на те, що в оригіналі може бути й однина).
4. Синтез словоформ та речень в цілому на вихідній мові.
В залежності від особливостей морфології, синтаксису та семантики конкретної мовної пари, а також напряму перекладу, загальний алгоритм перекладу може включати й інші етапи, а також модифікації названих етапів або порядку їх проходження, але варіації такого роду в сучасних системах, як правило, незначні. Аналіз та синтез може проводитись як пофразно, так і для всього тексту, введеного в пам’ять комп’ютеру; в останньому випадку алгоритм перекладу передбачає визначення так званих анафоричних зв’язків.
Програма – перекладач - це, перш за все, інструмент, котрий дозволяє вирішити проблеми перекладу або підвищити ефективність праці перекладача тільки в тому випадку, якщо він грамотно використовується.

Український поетичний переклад

Процес перекладу ми розглядаємо як вторинну діяльність письма, в основі якої лежать концепт гри (підбір розв’язків задач перекладу) і концепт самосвідомості у використанні мови. Ці два концепти й формують характер перекладацького процесу як діяльності письма. Перекладач проектує себе у текст перекладу через цілеспрямовані акти вибору, внаслідок чого переклад постає не як незмінювана «сутність» першотвору, а як «існування» (письмо), що безперервно будує себе. Поняття «проект» ширше за поняття «свідомий задум». Проектуючи себе на площину своїх можливостей, перекладач учасовлює власну індивідуальність, чим утверджує себе як повноправного учасника і творця рідної національної літератури.
Перекладацьке письмо розвивається за певними проектами – домінантно-векторною інтерпретацією зафіксованої в часі й просторі знакової даності вихідного тексту й створення на її основі метатексту – змінної знакової даності, що набуває своєї концептуально-естетичної цілісності в інтерпретативній єдності перекладацької стратегії (яка є відповіддю на місцеві культурні ситуації та включає в себе 1) вибір тексту для перекладу, 2) його аналітичне читання (взаємодію тексту як динамічного, дієвого знакового утворення зі спрямованою на нього інтенціональною свідомістю перекладача) й на цій основі 3) вироблення методу перекладу). Вислів Ж. Дерріда «первинна відсутність суб’єкта письма означає також відсутність речі чи референта» (De la Grammatologie, 1967) якнайкраще передає сутність перекладацького письма, вторинного по відношенню до прототексту, який має і свого суб’єкта, і референта. Звідси, метапоетичне письмо – це конституювання суб’єктивності перекладача, що характеризується процесуальністю, перервністю і незавершеністю. За Ж. Дерріда, письмо – поле для необмеженої гри значень, яка характеризується рухом розрізнення (differance) – нездоланної розколини між словом і річчю, означником і означуваним, що призводить до постійного віддаляння (deferral) сталого і недвозначного значення. В результаті цього руху значення вже не діє як ізольоване і визначене, а радше стає серією відступів, доповнень та замін, аніж залишається сталим і фіксованим.
Загальні тенденції розвитку поетичного перекладу задаються характером основних типів перекладацького метапоетичного письма. Відтак існування та співіснування різноспрямованих, навіть полярних, тенденцій розвитку поетичного перекладу пояснюється функціонуванням та історичною взаємодією різних типів перекладацького письма, які в сукупності й формують ці тенденції.
Практика українського поетичного перекладу від кінця XIX до поч. XXI ст. (умовно кажучи, від П. Куліша до Ю. Андруховича) демонструє наявність та історичну взаємодію кількох типів перекладацького письма, що дає підстави для глибшого аналізу й диференціації українських шкіл та напрямів поетичного перекладу..
Евристична тенденція об’єднує джерелоцентричні напрями та школи. Це романтичний напрям, у рамках якого чітко виокремлюється, зокрема, романтична школа Пантелеймона Куліша. Евристична тенденція включає в себе і семантичну школу перекладу, представлену Нью-Йоркською групою. Особливістю семантичної школи є те, що вона, по суті, розвинулась в останній чверті XX ст. у зв’язку зі специфікою перекладу вільного вірша – найхарактернішої віршової форми новітньої поезії, якій властива антитрадиційність та ускладнена асоціативність.
Герменевтична тенденція передусім представлена школою неокласиків та їхніх учнів і послідовників. Неокласицистична школа охоплює значний часовий і географічний простір та характеризується розмаїтими інгерентними видозмінами, фактично поступово трансформуючись від широкої до вузької парафрази. Цю наймасштабнішу школу визначає герменевтична концепція перекладу, або ж емфатична самопроекція перекладача на креативну діяльність автора.
Феноменологічна тенденція за своїм розмахом, інгерентними видозмінами та впливом на сучасну перекладацьку культуру не поступається герменевтичній тенденції. Різностильові перекладацькі почерки об’єднує в одну тенденцію їх спільна стратегічна мета: втілити в цільовій літературі повнокровного автора через створення доволі вільного, повноцінного в усіх відношеннях перекладу, який сприймався б як самостійний твір національної літератури. В англомовному світі найбільше прислужився розбудові цієї тенденції Езра Паунд, а в Україні – Микола Лукаш. Простежуються певні паралелі й між школою етнопоетів, наснаженою перекладацьким методом Е. Паунда, та етнопоетичністю перекладів з англійської М. Лукаша.
Онтологічна тенденція охоплює мовоцентричні напрями та школи. Найвиразнішими з-поміж онтологічних напрямів є неоромантизм та необуквалізм. Формалістична школа, вибудовувана Ігорем Костецьким, вписується в рамки необуквалістичного проекту. Формалістична школа своїм основним завданням вбачає донесення до цільового читача поетико-стильової структури першотвору як літературного явища певної історичної епохи з відповідним набором конвенційних та антиконвенційних (традиційних і новаторських) поетичних прийомів. У руслі ж неоромантичного напряму розгорталась перекладацька творчість Василя Барки.
Неоромантичний напрям об’єднує під своїм дахом, в основному, низку західноєвропейських поетів-перекладачів, солідарних з концепцією поетичного перекладу, викладеною ще В. Беньяміном у його програмній статті «Завдання перекладача» (1923). Це концепція «буквалістичної довільності».
Онтологічна інтерпретація як вивільнення буття мови першотвору дотична до теоретичних засад необуквалістичного проекту. Важливо зауважити, що необуквалістична практика, на відміну від доволі фрагментарної теорії, що створюється в останнє десятиріччя, сягає своїм корінням епохи модернізму й пов’язана з модерністською практикою експериментальної словотворчості, вірою в самобутню унікальність, неповторність світових культур та постромантичним песимістичним світоглядом модерністів.
детальніше...

3/03/2012

Що таке переклад?

Пере́клад — відтворення оригіналу засобами іншої мови із збереженням єдності змісту і форми. Ця єдність досягається цілісним відтворенням ідейного змісту оригіналу в характерній для нього стилістичній своєрідності на іншій мовній основі. Шлях до досягнення такої єдності не лежить через встановлення формальних відповідників. Зіставлення засобів різних мов, навіть найбільш віддалених, можливе лише шляхом зіставлення функцій, які виконують різні мовні засоби. Звідси точність перекладу полягає у функціональній, а не формальній відповідності оригіналу.
Переклад є однією з важливих форм міжкультурних взаємин. Оскільки знання іноземних мов і в давні часи, і сьогодні не можна назвати масовим, перекладачі виступають посередниками між народами, які спілкуються в найрізноманітніших сферах життя. Окрім посередницької функції, перекладні твори виконують і творчу, продуктивну місію, бо завжди були важливим стимулом розвитку національних мов, літератур, культур.
Спочатку переклад виконувався винятково людиною, але були спроби автоматизувати та комп'ютеризувати переклад текстів природними мовами (машинний переклад) (англ. MT — Machine Translation) або використовувати комп'ютери в якості допоміжних засобів при перекладі (автоматизований переклад) (англ. CAT — computer aided translation).
Типи перекладу
Розрізняють такі форми перекладу:
усний (у тому числі синхронний), письмовий, опосередкований (здійснений не з оригіналу, мовою якого перекладач не володіє, а з посередника — перекладу цього тексту на третю мову), авторизований — переклад, переглянутий і схвалений автором або зроблений за згодою автора автоматичний (машинний).
Окрім інтерлінґвістичного перекладу (з однієї національної мови на іншу), Р. Якобсон у праці «Мовознавчі аспекти перекладу» (1958) виділив інтерсеміотичний переклад, який полягає в перекодуванні твору з однієї знакової системи в іншу (наприклад, екранізація літературного твору). До інтерсеміотичного перекладу наближені такі форми адаптації, як прозовий переказ змісту поетичного чи взагалі образного тексту тією самою або іншою мовою, і навпаки — переклад прози віршами, а також критичне тлумачення літературного твору.
Мистецький (художній) переклад — це відтворення літературного тексту засобами іншої мови з якомога повнішим збереженням його мистецьких якостей.

За тематичним змістом текстів переклад може поділятися на літературний, технічний, юридичний, економічний та інше. Найбільш давнім у історії людства вважається письмовий переклад релігійних текстів, перш за все книг Старого заповіту та Нового заповіту Біблії.
У наш час дуже поширеним є переклад та локалізація веб-контенту та програмного забезпечення.